Сторінка 1 Сторінка 2 Сторінка 3
Важливою умовою успішної роботи над виконанням контрольного диктанту є організація класу. Необхідно як перед диктантом, так і під час його проведення створити спокійну, ділову обстановку. Шкідливо позначається на результатах звичка деяких учителів залякувати контрольними роботами, пересаджування під час диктанту деяких учнів, щоб не списували у товаришів. Якщо учні пишуть диктант у стані нервового збудження, хвилюються, наперед переживають за результати, то процент помилок, виправлень значно збільшується. Також відсутність у декого приладдя для письма створює зайву метушню, порушує нормальний настрій і темп роботи. Навіть нова обстановка в класі або нова класна кімната впливають на зосередженість уваги дітей.
Доцільно за день-два попередити дітей, коли вони будуть писати диктант, на які основні правила. Диктант рекомендується проводити в тому класі, в якому і на яких місцях учні звикли працювати. Необхідно заздалегідь потурбуватись, щоб у всіх були зошити, ручки, щоб була підготовлена до уроку дошка, крейда, усунути з парт все, що може відволікати увагу учнів (книги, сторонні предмети); диктант слід проводити в звичайній, серйозній обстановці.
Зупинимось тут на найбільш типовому, поширеному в практиці видові контрольного диктанту, який проводиться за такою загальною схемою: попереднє читання тексту і пояснення деяких не відомих дітям орфограм, виконання роботи під диктовку, її аналіз у класі після перевірки вчителем, опрацювання допущених помилок.
Організувавши клас до роботи над диктантом (запис числа, повідомлення мети уроку і т. п.), учитель виразно, не поспішаючи, читає весь текст диктанту. Якщо текст диктанту складається з окремих речень або слів, то читати попередньо його не слід. Коли ж у тексті є незнайомі слова, ще не вивчені орфограми, важкі пунктуаційні випадки, правил на які учні ще не вивчали, то такі випадки слід прокоментувати (виписуємо на дошці або розбираємо усно). Правда, не всі не опрацьовані ще за програмою пунктуаційні і орфографічні моменти слід пояснювати. Адже учні, читаючи книги, виконуючи різні вправи, зокрема на списування, часто правильно пишуть ті слова, правопису яких вони ще не вивчали за програмою.
Важливо з'ясувати також, чи всі учні в класі розуміють слова, фразеологічні звороти, щоб не допускати перекручення змісту, помилок, зв'язаних з нерозумінням дітьми слів, словосполучень.
Таке пояснення не знижує перевірної ролі диктанту, а випливає з основного методичного принципу — принципу свідомого навчання. Коментар сприяє й збагаченню лексичного запасу учнів. Проте текст, перенасичений незрозумілими словами, слід вважати невдалим.
Можна в зв'язку з цим послатись на досвід деяких учителів, які після короткого організаційного моменту записують на дошці заголовок диктанту, далі читають виразно текст і в кінці запитують, чи все учням зрозуміло, яка тут головна думка, про що говорить випадок, про який дізнались з прочитаного. Така невеличка вступна бесіда має завданням посилити увагу й інтерес учнів до змісту прочитаного, з'ясувати, як учні розуміють зміст уривка, а також окремі слова. Потім проводиться «словникова робота»—записуються на дошці невідомі слова, які учні, коли напишуть диктант, заносять також до своїх словничків.
Як під час попереднього читання, так і в процесі виконання вправи (диктування тексту для запису) не рекомендується вчителю ходити по класу, робити зауваження чи пояснення, які відволікають, розсіюють увагу учнів. Учитель читає ціле речення, потім диктує його для запису частинами (якщо речення коротке, то на частини не розбивається), нарешті, щоб учень перевірив, чи не пропустив чого, речення перечитується ще раз. Важливо підкреслити, що диктувати потрібно не окремими словами, а певними смисловими відрізками речення.
Які ж частини можна вважати оптимальними? Це залежить від класу, від навичок учнів запам'ятовувати продиктоване, від самого змісту. Не можна розривати взаємопов'язані за змістом слова (іменник і залежний від нього прикметник, що стоїть поряд з ним, дієслово від залежного від нього прислівника і т. п.), інакше учні залишають поза увагою зміст, не в силі осмислити продиктоване, втрачають синтаксичну перспективу речення, роблять помилки в тих словах, правопис яких визначається контекстом.
Послівне читання збільшує кількість помилок у диктанті, є одною з причин пропуску слів, привчає до механічної роботи, до бездумного копіювання продиктованого. Тому під час виконання різних вправ, зокрема навчальних і контрольних диктантів, слід систематично привчати дітей запам'ятовувати продиктоване речення або значні його відрізки.
Розбивши речення на частини, рекомендується диктувати їх не ізольовано одна від одної, а так, щоб повторювати («захоплювати») одно-два слова з попередньої, продиктованої і записаної частини. Це допомагає сприймати речення як одне ціле за змістом, хоч можливе при цьому повторення деякими учнями на письмі одного і того ж слова. Учнів про це потрібно попередити, вони швидко починають орієнтуватись у цьому і не допускають помилок.
Крім того, необхідно попереджувати їх про абзаци.
Практика виконання будь-яких письмових робіт, у тому числі і контрольних диктантів, без абзаців суперечить основним вимогам єдиного мовного режиму. Адже абзац — це відносно закінчена думка, образ, епізод. Не вчити дотримуватися абзаців — значить не привчати дітей слідкувати за своєю думкою, за логічним взаємозв'язком подій.
Із посібника В.Т. Горбачука "Види диктантів
і методика їх проведення" (1989)