Частина 1 Частина 2
Кваліфікація помилок—справа складна і делікатна. Слід пам'ятати правило: «Помилки потрібно не тільки рахувати, але й зважувати».
У практиці зустрічаємось з фактами завищення або заниження оцінок. Заниження найчастіше виникає тому, що деякі вчителі в число звичайних помилок враховують описки, негрубі й однотипні помилки, виправлення. Завищення оцінки буває тоді, коли зовсім не враховуються виправлення, до однотипних зараховуються помилки, які такими не є.
Таким чином, при оцінці письмових робіт з особливою гостротою постає питання про типологію орфографічних, пунктуаційних та інших помилок, про критерії визначення їх типу, оскільки від цього залежать як їх підрахунки, так і оцінка всього виконаного учнем завдання.
Так, орфографічні помилки в письмових роботах учнів бувають:
1) на вивчені правила;
2) на ще не вивчені правила і
3) на правила, які в школі не вивчаються.
Рівень орфографічної грамотності учня визначається передусім кількістю помилок, допущених на вивчені правила або на ті випадки, які слід було запам'ятати.
Потрібно розрізняти "грубі" й "негрубі" помилки.
Неправильне написання основних орфограм — грубі помилки; помилки на важкі випадки орфографії, на винятки з правил — "негрубі".
При підрахунку їх якість прирівнюється до половини помилки. Одну «негрубу» помилку при виставленні оцінки в розрахунок можна не брати.
Інакше кажучи, «грубими» вважаються помилки на вивчені правила, наприклад, у четвертому класі такими вважаються помилки не лише з розділів, які вивчаються четвертокласниками, але й з інших частин курсу мови, що вивчалися за програмою початкових класів.
До «негрубих» відносяться помилки:
1) у винятках з усіх правил;
2) у написанні великої літери в складних власних найменуваннях;
3) у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками;
4) у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях не хто інший, як..., не що інше, як..., ніхто інший не..., ніщо інше не...).
Важливо навчити дітей умінню самостійно знаходити й виправляти помилки в різних видах робіт. У контрольних диктантах виправлення учнем неправильного написання на правильне не слід враховувати в кількість помилок, правда, велика кількість виправлень свідчить про несталість правописних навичок. Тому практикується зниження балу за велику кількість (більше 5) виправлень, зрештою, якщо це не приведе до виставлення негативної оцінки. Оцінка «5» не ставиться при наявності трьох і більше виправлень. Оцінка за контрольний диктант виставляється з урахуванням кількості і якості помилок.
Пунктуаційними помилками вважаються:
1) пропуск потрібного розділового знака,
2) постановка зайвого знака,
3) постановка знака не в тому місці, де він має бути,
4) невиправдана пунктуаційними правилами заміна одного знака іншим,
5) неправильна послідовність постановки розділових знаків при їх сполученні,
6) перенос знака в інший рядок.
Розділові знаки поділяються на:
1) видільні, які служать для виділення синтаксичної конструкції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого,— це лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак;
2) знаки відокремлюючі, які служать для розмежування синтаксичних одиниць (однорідних членів речення, компонентів складного речення і под.), а також вказують на тип речення за емоціонально-функціональною ознакою: крапка, знак питання, знак оклику в кінці речення, кома, крапка з комою, двокрапка, тире в середині речення, три крапки.
В тих випадках, коли синтаксична одиниця відокремлюється з обох боків, отже, розділові знаки виступають як парні, то пропуск як одного, так і двох знаків вважається одною помилкою, бо в даному випадку маємо справу з одним правилом, яке стосується одної і тої ж синтаксичної структури.
Відокремлюючі знаки одиничні, але вони можуть повторюватись. Скільки цих знаків пропущено — стільки й помилок. Наприклад, пропуск кількох ком між однорідними членами речення є кількома однотипними пунктуаційними помилками.
Існує певна послідовність постановки розділових знаків у випадках їх сполучення, наприклад, у кінці питального речення, яке вимовляємо з окличною інтонацією, спочатку ставимо знак питання, потім — оклику; другі лапки в прямій мові, яка йде в рядок, ставимо після знака оклику, питання, трьох крапок, крапка ж — після лапок. Порушення цієї послідовності—пунктуаційна помилка.
Не практикується перенос знака в наступний рядок, тобто розділовий знак не відривається від того слова, після якого ставиться; але рядок може починатись з таких парних знаків, як лапки, дужки, тире.
Із посібника В.Т. Горбачука "Види диктантів
і методика їх проведення" (1989)